8 лютого ми святкуємо День визволення Нікополя від німецьких військ. Сьогодні ми публікуємо заключну публікацію про Нікополь часів Другої світової війни.
Нікопольський плацдарм
У листопаді 1943 року створюється плацдарм проти сил 3-го та 4-го Українських фронтів. На противагу радянським військам діяла так звана «Армія месників». Саме так охрестив 6-ту польову армію міністр пропаганди Геббельс, оскільки частково її набрали з родичів солдатів і офіцерів, які загинули в битві під Сталінградом. Щоб підвищити моральний дух захисників Нікопольського плацдарму Адольф Гітлер встановив подвійний оклад і обіцяв солдатам відпустки, що відзначилися, в рідну Німеччину.
Нікопольський плацдарм був укріплений німцями з усіх боків, усі населені пункти перетворені на міцні вузли оборони. У кілька рядів стояли дротяні загородження, підступи до яких перегороджували мінні поля. Таке зміцнення цих районів було з наявністю тут марганцевих руд. Німеччина у відсутності власних запасів марганцевої руди, що була вкрай необхідна її військової промисловості. На одній із нарад у штабі групи армій «Південь», ще у березні 1943 року, Гітлер наголошував: «…що стосується нікопольського марганцю, то його значення взагалі не можна оцінити. Втрата Нікополя (на південний захід від Запоріжжя), означала б кінець війни…». Тому німецькі війська до останнього намагалися утримати бойові позиції у цьому районі.
Крім цих причин іноді називають ще й містичні варіанти про те, що Гітлер хотів знайти в Україні якісь древні артефакти та «місце сили» (які б дали йому можливість заволодіти світом). Чи знайшли німці те, що шукали, достеменно ніхто поки що сказати не може. Але відомо, що великий інтерес для них становила, зокрема, Кам’яна могила поблизу Мелітополя з її малюнками та написами ХІІ–ІІІ тис. до н. е.., а також скіфські кургани, яких на землях Нікопольщини було безліч.
Неодноразово робилися спроби пробити оборону ворога, проте щоразу вони закінчувалися невдачами. У боях за Нікополь загинуло безліч солдатів як із радянської, так і з німецької сторін.
У мемуарах німецьких військових, виданих післявоєнні роки, описуються страшні бої на Нікопольському плацдармі. Зокрема, вони писали, що в армію в тих краях забирали навіть підлітків із 14 років, і всі вони загинули. А коли радянське командування віддавало наказ наступати, танки їхали прямо пораненими та вбитими. Стояв такий тріск кісток, що від цього страшного звуку деякі німецькі солдати збожеволіли. Також відомі випадки, що у ворожих кулеметників починалися психічні розлади через величезну кількість убитих ними радянських солдатів.
Нікопольсько-криворізька наступальна операція
Нікопольсько-криворізька операція розпочалася 30 січня 1944 року. 2 лютого воїни 57 Стрілецької дивізії звільнили село Лошкарівка, а за два дні підійшли до села Шолохове. Прорив німецьких військ у цьому районі був вирішальним. До 5 лютого війська 3 Українського фронту (УФ) оволоділи великим залізничним вузлом Апостолово та залізничною станцією Марганець.
7 лютого 1944 року розпочали атаку на Нікополь. Близько 23:00 розпочався тяжкий бій за залізничну станцію. 8 лютого 1944 близько 2:30 вийшли на південну околицю міста. Німці, що відступають, намагалися стримувати просування радянських військ, але вже безуспішно.
Отже, в ніч з 7 на 8 лютого 1944 року місто було звільнено від ворога. У бою за Нікополь загинуло 568 військовослужбовців. Усього бої на Нікопольському плацдармі у 1943-1944 роках. забрали життя 60 тисяч радянських воїнів, з них 30 тисяч – зниклі безвісти.
Нікопольсько-Криворізька операція, яка тривала до 29 лютого, закінчилася повним визволенням Нікопольського-Криворізького та Марганцево-залізорудного району. У ході цієї операції Нікополь був звільнений 8 лютого, Нікопольський район – 11 лютого 1944 року. На честь перемоги Москва салютувала 12 артилерійськими залпами зі 124 гармат. У наказі Верховного Головнокомандувача І.Сталіна 16-ти військовим частинам та з’єднанням, які особливо відзначилися при звільненні Нікополя, було присвоєно почесні найменування «Нікопольських» та «Нижньодніпровських», 14 – нагороджено бойовими орденами. 18 радянських воїнів було удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
З розгромом 6 німецької армії (12 дивізій якої зазнали значних втрат) та ліквідацією важливого плацдарму на лівому березі Дніпра було зірвано план гітлерівського командування на організацію прориву до свого кримського угруповання. 4 УФ отримав можливість, не побоюючись удару супротивника з тилу, продовжувати підготовку Кримської наступальної операції.
Також було створено вигідні умови для наступальних операцій радянських військ щодо звільнення Правобережної України. Війська противника втратили під містом тисячі солдатів та офіцерів убитими та пораненими, багато військової техніки та майна.
Але не меншими були втрати і радянських військ. Наприклад, лише у Кам’янці-Дніпровській (лівобережжі Дніпра), у братській могилі поховали до 10 тисяч загиблих солдатів та офіцерів 3 гвардійської армії Д.Д. Лелюшенко. Після таких кровопролитних боїв її розформували.
У повоєнні роки нікопольчани на згадку про загиблих воїнів-визволителів збудували у місті меморіальний комплекс «Вічна слава» та встановили пам’ятні знаки. В останні роки ведеться велика пошукова робота на електронних сайтах «Меморіал» та «Пам’ять», у Подільському архіві, зокрема, науковим відділом Нікопольського краєзнавчого музею та групою «Пошук» Нікопольського заводу феросплавів. З’являються нові і нові імена героїв, які віддали своє життя за звільнення Нікопольської землі у лютому 1944-го, і пам’ять про них, безумовно, має бути увічнена нащадками.
У статті використано матеріали Нікопольського краєзнавчого музею.
Попередні матеріали по темі окупації Нікополя можна прочитати за посиланнями:
- Как жил Никополь в годы Второй мировой войны?
- Как жил Никополь в годы Второй мировой войны: город в оккупации
- Как жил Никополь в годы Второй мировой войны: подпольная война в оккупированном городе