8 лютого день звільнення Нікополя від німецьких військ. Цикл статей про те, як жилося в окупованому Нікополі під час Другої Світової війни.
Початок війни та окупації місто
22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. У перші дні війни добровольцями на фронт вирушають близько 1600 нікопольців та мешканців району. На базі першої Нікопольської лікарні організовують евакогоспіталь №1792, який направляють до армії. З початком військових дій у Нікополі було створено винищувальний батальйон НКВС боротьби з ворожими парашутистами. У липні 1941 року формують 1-й Нікопольський комуністичний батальйон, який взяв участь в обороні Гомеля, а в серпні розпочалася мобілізація для створення 2-го. 14 серпня 1941 р. у кровопролитних боях поблизу села Глієватки батальйон був розгромлений.
Зі спогадів ветерана педагогічної праці А. К. Никоненка:
«Я мешкав у селі Ульянівка Нікопольського району, закінчив 7 класів Шолохівської середньої школи. Настала фатальна неділя 22 червня 1941 року. У другій половині дня по селі проскакав на коні вістової, що повернувся із сільради, з криком: «Війна!!!». Незабаром біля колгоспної контори зібралися десятки людей. Пам’ятаю похмурий вигляд мужиків, що палять цигарку за цигаркою, плачуть і принаджують жінок. Я ж щиро думав: як могли фашисти напасти на нас? Вони що, безголові, не розуміють, що їх зітруть на порошок? Я був глибоко впевнений, що якщо не завтра, то найближчим часом німці жорстоко поплатяться за скоєне! Полетіли дні та тижні. А з фронтів замість переможних реляцій йшли звістки, що вселяли в душу тривогу, розгубленість і здивування: як це могло статися? Чому фашисти так швидко рухаються вперед, а Червона Армія відступає?».
Зі спогадів Спартака Шермета:
«Щодо мобілізації, під плач жінок, йшли на фронт чоловіки. Прибували перші групи поранених. Військові госпіталі розгорнули у школах та ФЗУ. На подвір’ї ЗОШ № 5 – купи закривавленого ганчір’я, різкий запах ліків, червоноармійці на милицях, у бинтах та гіпсі. Жінки Нікополя допомагали персоналу госпіталю: серед населення збирали перев’язувальний матеріал, постільна білизна, різне начиння. Оголосили збирання порожніх пляшок. Після заправки горючою сумішшю їх використовували у бою з німецькими танками. Пізніше на Заході цю зброю назвали «молотовським коктейлем». Загони місцевих жителів відправляли на окопи, лопатами рили протитанкові рови за містом».
Щоб затримати ворожі війська, допомогу військам Південного фронту надавали мешканці нашого краю. Вони будували оборонні рубежі довкола населених пунктів. Тисячі студентів, старшокласників та домогосподарок споруджували лінії оборони — будували протитанкові об’єкти, копали окопи.
Стримували натиск ворога на підступах до Нікополя частини 18-ї армії під командуванням Смирнова та дев’ята армія Військово-повітряних сил під командуванням Єрьоменка. Жителі міста та частини радянських військ, що відступають, готувалися до евакуації. Пором і катери ледве встигали переправляти всіх, хто відступав. Основне виробниче обладнання Південнотрубного та машинобудівних заводів було евакуйовано до міста Первоуральська та села Біла Холуниця. Готувались до евакуації закладу міста, у дворах палили документацію.
З Нікопольського краєзнавчого музею було вивезено найцінніші експонати, які могли становити інтерес для ворога. На жаль, більша частина колекції так ніколи і не повернулася до міста – експонати були втрачені дорогою до міста Моздок.
Перші німецькі бомби впали на Нікополь опівдні 14 серпня 1941 року. Бомбили залізничний вокзал та міст, який вів на нафтобазу (Довгалівка). Наступного дня знову бомбардування. Тоді постраждав центр міста (нинішня Стара частина). Під бомби потрапили школа №2, пошта, аптека, бібліотека, готель та магазини. Були й жертви серед мирного населення. Трупи вивозили на підводах, возах за місто та ховали. Крім нальотів ворожої авіації, у місті почалися проблеми з мародерством. Місцеві жителі тягли провіант та інші речі із зруйнованих магазинів. Зі складів, де зберігалося борошно, її розтягували хто як міг: мішками, на підводах, часом робили по кілька ходок. При цьому, поспіхом, кілька тонн борошна змішали із брудом.
Співробітники міліції отримали завдання: всі важливі об’єкти, які не можна було демонтувати та вивезти з території міста, такі як Південнотрубний завод та кранобудівний завод ім. Леніна, знищити. Такими стратегічними точками були, наприклад, нафтобаза та млин. 16 серпня правоохоронці облили гасом млин та заклали вибухівку під цистерну на нафтобазі, а 17 серпня виконали наказ – підпалили та підірвали ці об’єкти.
Останні ешелони з технікою відходили з Нікополя 16 серпня, а 17 серпня війська першої танкової групи під командуванням генерала Клейста увійшли до міста на вул. Антипова (нинішня Херсонська) під час окупації її перейменують на вулицю 17-го серпня.
Ось як згадувала про початок війни та окупацію нікопольчанка Тамара Федорівна Гуд:
«Йшов червень 1941 року. Пролунав останній дзвінок у Нікопольській НСШ № 16. Був випускний вечір, напутні слова директора та вчителів. Ми, чотирнадцятирічні дівчата та хлопчаки, йшли зі школи кожен зі своєю мрією. Я хотіла стати вчителькою української мови, а ще любила мистецтво: танцювала, співала, читала вірші. У танцювальному гуртку Будинку піонерів займалася з першого до сьомого класу. На обласній олімпіаді виборола право брати участь у Республіканському огляді. 22 червня зібралися у Палаці піонерів із валізами для відправлення до Києва. На ґанок вийшов схвильований директор та оголосив: «Сьогодні почалася війна, німецькі фашисти віроломно напали на нашу країну». Поїздка до столиці скасовується! Ми, розчаровані та схвильовані, розійшлися по домівках. Настали військові будні: робили світломаскування, ходили «на окопи», стояли в чергах по хліб. Почалися бомбардування Нікополя. Паніка охопила мешканців та керівників міста. Евакуюватись не вдалося. Батько з великими труднощами переправився на лівий берег Дніпра і зник у плавнях. На місто страшно було дивитися: всюди купи руїн, безвладдя, відчинені двері у міськвиконкомі, магазинах, складах, на підприємствах. Жителі тягли додому все: зерно, муку, гас, одяг. Народ боявся голоду та холоду, які несла війна. 17 серпня німці захопили Нікополь. Ми побачили чужу форму, почули чужу мову. Настали чорні дні окупації».
Як жив Нікополь у роки Другої світової війни: підпільна війна в окупованому місті
У статті використано матеріали Нікопольського краєзнавчого музею та фрагменти з книги Спартака Шеремета «В гостях у старого Нікополя»