Майже весь період окупації на Нікопольщині існували партизанські та підпільні рухи.
Перші публікації про окупований Нікополь можна прочитати тут та тут.
За кілька тижнів до окупації було створено партизанський загін, який очолив Федір Тихонович Рижиков. Партизанську базу розмістили у Покровських плавнях, куди звозили продовольство, а органи НКВС передали гвинтівки, пістолети, боєприпаси. 28 серпня 1941 року на дорозі від Капулівки до Покровського під вогонь партизанських кулеметів та гранат потрапила німецька штабна машина з офіцером. Двоє німців було вбито, двох поранено (їм вдалося втекти). Через деякий час після нападу партизанів того ж дня, до Капулівки та Покровського приїхали сотні німецьких солдатів. Вони оточили села, провели масову облаву та розстріляли кількох мешканців. Ось як про це йдеться у спогадах: «Наступного дня вранці німці зігнали на польову бригаду всіх мешканців села та оголосили, що якщо ті не видадуть партизанів, то кожного 10-го буде розстріляно, а село спалено. Знайшлися зрадники – 3 особи, які видали…».
Про події 1941 та про розстріл свого дядька, Іллі Саламахи, згадує за переказами своїх земляків, записаними у 1984 році, житель села Капулівка Володимир Саламаха. Він пише: «… коли полоненим німці видали лопати і змусили рити яму в пояс, Ілля Саламаха сказав: «Хлопці, знаєте, що ми собі яму роєм? Це наша могила. І всі покидали лопати. Микола кинувся бігти у бік плавнів, а інших тут же біля плавнів і постріляли. За втікачем кинулося кілька німців навздогін і через деякий час його пораненого залучили та ще й живого кинули в яму. Усіх присипали землею. З ями ще довго долинав стогін…».
За даними, отриманими вже через десятиліття під час пошукових робіт, один із загиблих німецьких офіцерів, майор Баге, мав при собі таємну штабну карту із планом наступу німців через Дніпро. Ця карта була захоплена партизанами і передано до розвідувального відділу штабу Південного фронту, а звідти – до Генштабу Червоної Армії до Москви.
Для боротьби із партизанами німецьке командування створило спеціальну групу військ, яку очолив генерал фон Рок. Понад 200 партизанів загинули, інші, захоплені в полон, розстріляли. Дещо вдалося вийти з оточення.
Говорячи про діяльність партизанів у нашому краї, не можна не згадати і про загін імені Сталіна, сформований у другій половині 1942 року. Командиром цього загону був Герой Радянського Союзу Макар Лукіч Ткачов. 1943 року загін розгорнув бойові дії проти німецьких військ. Партизани перехоплювали їхні баржі, перешкоджаючи судноплавству Дніпром. На жаль, восени 1943 року через лінію фронту прибула спецгрупа НКВС, яка за надуманим звинуваченням розстріляла Ткачова та його батька. Втративши управління, загін розгромили зондеркоманду «Петер», яку очолював колишній старший лейтенант КА Петро Галафаєв, який перейшов на бік ворога. Група «Петер» у складі 20 осіб відзначалася своєю особливою тактикою та жорстокістю. Вона до цього мала на своєму рахунку вже кілька тисяч закатованих розвідників, партизанів та підпільників на Донбасі та у Запоріжжі.
У фондах НКМ зберігається копія довідки із наступним текстом:
«Військовою прокуратурою СРСР 1959 року. Було встановлено, що Ткачов Макар Лукич та його батько Ткачов Лука Лаврентійовича були звинувачені у 1943 році у скоєнні злочину необґрунтовано і в даний час повністю реабілітовані з поверненням Ткачову М. Л. звання ГРС».
Боротьба з німцями точилася й у самому місті Нікополь. У жовтні 1941 року було створено першу підпільну організацію «Правда». У ній були задіяні учні педагогічної школи. Учасники групи змогли отримати радіоприймач та друкований шрифт, за допомогою яких вони друкували та розповсюджували листівки зі зведеннями Радінформбюро про події на фронті. Проіснувало це підпілля до лютого 1942 року і розпущено через те, що за членами організації німці встановили спостереження.
У березні 1942 року було створено нову підпільну організацію «За Радянську Батьківщину». Її керівниками стали Микола Хілінський та Лідія Назаренко. Загалом група налічувала 39 осіб. Учасники групи розповсюджували листівки, розклеювали містом антигітлерівські карикатури, зривали мобілізацію молоді на роботу до Німеччини. Підпільники передавали продукти харчування та одяг радянським військовополоненим, а також збирали зброю для ведення відкритої боротьби з ворогом у майбутньому. На жаль, німцям вдалося натрапити на слід підпільників. Організацію «За Радянську Батьківщину» було розкрито за допомогою агентів німецької служби безпеки: колишнього військовослужбовця Тимофія Рябих, який був родичем сестер Слєпенцових, учасниць цієї організації, та Максима Книра, представленого як керівника молодіжного підпілля у Дніпропетровську під псевдонімом «Зорін». Слєпенцови, не підозрюючи про справжню діяльність агентів, познайомили їх з іншими підпільниками, і з самим Хілінським. Нібито для спільного співробітництва, Зоріну було надано повний список учасників групи з усіма даними та перелік зброї, якою володіла організація. Після цього Рябих та Книр більше не з’являлися. А 17 грудня 1942 р. усі активні учасники підпільної організації були заарештовані німцями. Підпільникам довелося перенести допити, тортури, знущання. У ніч з 6 на 7 січня 1943 року їх повезли на розстріл. Дорогою на місце страти заарештовані зробили відчайдушну спробу вирватися на волю. Більшість підпільників було вбито чи поранено на місці. І лише трьом вдалося втекти: Олександру Шведову, Петру Орлову, Лідії Назаренко. Ті, кому вдалося втекти, перейшли льодом у плавні і після різних випробувань перетнули лінію фронту і приєдналися до армії.
Діяли підпільні організації і в інших містах району, проте більшість підпільників також пережили арешти та тортури, більшість розстріляли.
Зі спогадів підпільниці групи “Молодь” партизанського загону “Марганець” Ксенії Штраус:
«Сім днів мене тримали у камері. Допит слідував за допитом: «Де партизани, назвіть керівників?». Мене допитував німецький офіцер, поряд із ним сиділа величезна вівчарка. Був перекладач. Офіцер спочатку кричав, бив по обличчю і раптом з усієї сили кинув мене в куток. В цей час на мене кинувся собака. Я настільки злякалася, що зі страху відскочила у протилежний кут. На допитах били страшно, але я боялася лише одного, щоб під час обшуку в моєму домі не виявили німецьких перепусток та бланок. На превелику радість, окупанти не знайшли проти мене жодних доказів і через сім днів випустили».
Довгий час маловідомою сторінкою в історії Нікопольщини була діяльність у період німецької окупації Організації Українських Націоналістів. Спочатку німці не чіпали активістів ОУН, оскільки у перші дні війни її керівництво заявило про намір боротися проти комуністичної диктатури. Однак коли німці дізналися, що українські націоналісти у своїй підпільній роботі закликають населення до боротьби з окупаційним режимом, заборонили організацію «Просвіта» і почали переслідувати оунівців. Але нелегальна діяльність ОУН продовжувалась, створювалися підпільні осередки, поширювалися антинацистські листівки, роз’яснювалися завдання національного руху. Нікопольська ОУН налічувала до 100 осіб. Восени 1943 року німецька поліція розгромила їхню конспіративну квартиру. Одним із видатних діячів ОУН у Нікополі був Федір Вовк, який до війни працював директором школи №9, а під час окупації був головним агрономом району.
Федір Вовк.
Федір Вовк зі своєю дружиною Єлизаветою Шкандель та вчителькою Марією Мізіною в роки окупації врятували від неминучої розправи єврейську родину Сари Бакст, яка складалася із 4 осіб. У 1990-х роках. рішенням Національного інституту «Яд – Вашем» всім трьом було надано почесне звання «Праведник народів світу». На фасаді ЗОШ №9 на їхню честь було встановлено меморіальну дошку.
Перші публікації про окупований Нікополь можна прочитати тут та тут.
У статті використано матеріали Нікопольського краєзнавчого музею.