Як жили поміщики на Нікопольщині: бесіди французькою та жаб’ячі лапки на вечерю.
Після знищення останньої Запорозької Січі 1775 року колишні землі козаків стали роздавати російським дворянам, щоб колонізувати ці території. Поміщикам така ідея імператриці Катерини ІІ припала до душі. Особливо це подобалося молодшим дітям у сім’ї, яким від батькової спадщини не очікувалося нічого скільки-небудь значного. В Україні ж у них відкривалися широкі можливості. Крім наділу землі, у них з’являвся шанс отримати “ситну” посаду і просуватися далі кар’єрними сходами. Одні з найвідоміших поміщиків Нікопольщини – Нечаєви. Їхнє генеалогічне древо сягає корінням Тульської та Орловської губерній. В Україну вони перебралися наприкінці 18 століття.
Катеринославська губернія вважалася одним із найкращих варіантів поселення: чудові українські ґрунти, мальовнича природа і багато можливостей. Нечаєви належали до еліти Катеринославського суспільства, що означало можливість брати участь у виборах та інших губернських справах. Як і багато інших сусідів-поміщиків, більшу частину часу вони мешкали у своєму маєтку, залагоджуючи справи з господарської частини. З розваг у той час були поїздки до сусідів на полювання або бал. Це були важливі заходи для тих родин, де підростали діти і можна було запримітити майбутню наречену чи нареченого. Можливість поріднитися з сусідом означала розширення своїх територій. Загалом, життя було доволі буденним і передбачуваним. Аристократи з великих міст частенько підсміювалися над повітовими дворянами, вважаючи тих необтесаними і позбавленими світського лиску. до нас вони перебралися наприкінці 18 століття.
За спогадами місцевих старожилів відомо, що нечаєвський маєток розташовувався в селі Лукіївка (названого так на честь дружини одного з Нечаєвих), поблизу кількох природних і штучних джерел, у долині притоки річки Солоної. Нечаєви не шкодували грошей на будівництво свого особняка. Це була красива двоповерхова будівля під залізним дахом. У ті часи панувала мода оточувати свої маєтки парковою зоною за західноєвропейськими зразками. Щоб не відставати від трендів, вони навіть виписували спеціальні альбоми з паркової архітектури. У результаті, маєток потопав у квітах і деревах.
Хорошим тоном вважалося вміти говорити по-французьки. Кожен вихований юнак і дівчина того часу зі шляхетної родини обов’язково навчалися цієї мови.
Любов до всього французького проявлялася і в гастрономічних уподобаннях. Нечаєви свою кухарку ще дівчиськом відправили до Франції навчатися всіх премудростей кулінарного ремесла. За їхнім розпорядженням у маєтку побудували ставок, у якому розводили спеціальну породу жаб, щоб харчуватися вишуканими ласощами. Треба зауважити, що їхні кріпаки дивилися на все це з величезним подивом і були впевнені, що в пана дуже дивні смакові вподобання.
Останні господарі маєтку здебільшого вже мешкали за кордоном – у Франції та Італії. У маєток вони навідувалися зрідка, з великою компанією гостей, щоб розвіятися і відпочити за містом. Щоб здивувати своїх друзів, у ставках влаштовували катання на човнах, створених на кшталт венеціанських гондол, влаштовували галасливі бали, які закінчувалися феєрверками. Веселе життя тривало до 1917 року…
Далі буде…