Дмитро Куценко — ветеран російсько-української війни, Герой України. Пан Дмитро вже неодноразово ставав героєм наших сюжетів. Сьогодні ми зустрілися, аби поговорити про те, з якими викликами ветерани стикаються після повернення до цивільного життя та що може допомогти їм знову стати його повноцінною частиною.
Один із перших бар’єрів — доступність. Пандуси, зручні входи до будівель та інша інклюзивна інфраструктура для людини з інвалідністю — не питання комфорту, а необхідність.
Дмитро активно користується соціальними мережами та має свідому громадянську позицію. Саме завдяки розголосу у Facebook йому вдалося домогтися встановлення пандусів у селі, де він проживає.
Та інтеграція — це не лише про фізичну доступність. Не менш важливі — спілкування та взаємодія ветеранів із цивільними.
Одним із проєктів, який допомагає говорити про ці теми простою мовою, став «Свої для своїх» у Центрі освіти для дорослих. У його межах ветерани розповідали про складні моменти свого життя, а аніматори перетворювали ці історії на короткі мультфільми.
Ініціаторкою проєкту стала аніматорка Юлія Пишна. Дмитро одним із перших ветеранів погодився взяти в ньому участь.
Цей формат дозволяє подивитися на ветеранський досвід очима тих, хто раніше міг навіть не замислюватися, з якими труднощами стикаються військові після повернення.
Та, за словами Дмитра, фізичні бар’єри — далеко не єдина проблема. Не меншою перешкодою може стати байдужість оточуючих.
Водночас життя Дмитра сьогодні складається не лише з боротьби з бар’єрами. Нещодавно у нього народилася донечка — і тепер він освоює ще одну важливу роль, роль батька.
Для самого Дмитра сім’я — це не просто підтримка, а мотивація думати про майбутнє та про те, яким буде світ для наступного покоління.
Саме заради таких моментів військові йдуть захищати своїх близьких. А після повернення додому ветеранам важливо відчувати, що їх тут чекають і готові прийняти.
Інтеграція — це не лише пандуси чи доступні будівлі. Це ще й готовність суспільства бачити поруч із собою ветерана, розуміти його досвід і не створювати нових бар’єрів.
Бо після війни життя не закінчується. Воно продовжується — у родині, у спілкуванні, у нових планах і в бажанні будувати майбутнє.