Татуювання сьогодні — це вже давно не ознака дивакуватості. Для багатьох людей це спосіб самовираження, можливість закарбувати важливі події, цінності або спогади на власному тілі. Навколо натільних малюнків сформувалася ціла культура.
Єлизаветі — 21. Любов до татуювань вона відчувала ще з дитинства. Своє перше тату дівчина зробила у 16 років. Сьогодні вона сама працює тату-майстринею, має чотири роки досвіду та допомагає нікопольцям втілювати їхні ідеї у натільних малюнках.
Для Єлизавети татуювання — це не просто малюнки, а справжнє мистецтво. Вона переконана: майстер повинен постійно навчатися, вдосконалювати свої навички та набиратися досвіду. Адже запорука якісно виконаного татуювання – це правильний вибір майстра.
Валерія зробила своє перше татуювання на 18-річчя. Відтоді колекція малюнків на її тілі поповнилася, і зупинятися дівчина не планує. Кожен ескіз обирає ретельно та відповідально.Водночас зізнається: навіть сьогодні частина людей ставиться до татуювань із упередженням.
Після початку великої війни салон тимчасово зачинився. Але вже невдовзі клієнти повернули майстрів до роботи. Люди прагнули через татуювання показати свою ідентичність та зв’язок із рідним корінням. Зріс запит на патріотичні татуювання та українську символіку.
Та не патріотизмомом єдиним. Для багатьох людей кожне зображення має власну історію та особливий зміст. Часто вони пов’язані з професією або покликанням.
Олександр у лавах рятувальників з 2014 року. Чоловік знайшов ескіз татуювання в мережі задовго до повномасштабного вторгнення і згодом переробив його під себе. Так, рік тому, наважився закарбувати своє життя з вогнем не лише у професії, а й на шкірі.
У сучасному світі татуювання дедалі частіше стають способом розповісти про себе без слів. Для українців вони нерідко набувають і ще одного, болісного значення. За татуюваннями впізнають полеглих захисників. Як і за жовто-блакитним браслетом на руці — світлиною, що свого часу облетіла весь світ. Та попри це, для більшості людей татуювання залишаються історіями про життя, а не про смерть.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.