Тисяча чотириста шістдесят один день — і жодного, коли Нікополь міг би забути, що таке війна. Від липня 2022 року місто на березі колишнього Каховського водосховища живе під постійними обстрілами. За цей час Нікополь пережив майже три тисячі атак. По житлових кварталах, підприємствах та об’єктах інфраструктури ворог випустив понад дванадцять тисяч снарядів і боєприпасів різних типів. Зруйновані будинки, понівечені школи та лікарні, пошкоджені підстанції, вирви на дорогах, антидронові коридори на вулицях — усе це давно стало частиною міського пейзажу. Частиною реальності, до якої ніхто не звикав, але в якій довелося навчитися жити.
За кожним повідомленням про черговий обстріл є ті, хто рідко потрапляє в кадр. Люди, які виходять після вибухів. Вони їдуть на виклики, відновлюють світло, рятують поранених та тримають оборону. Цей сюжет — про тих, завдяки кому Нікополь продовжує жити навіть тоді, коли ворог намагається зупинити це життя. Про медиків, енергетиків і військових, для яких війна давно стала щоденною роботою.
До повномасштабної війни робота енергетиків для більшості людей залишалася майже непомітною. Але війна змінила все. Від зими 2022 року українці неодноразово стикалися з масованими атаками на енергетичну інфраструктуру, аварійними відключеннями та блекаутами. Для прифронтового Нікополя до загрози артилерійських ударів додалися ще й постійні обстріли підстанцій та електромереж.
Та попри небезпеку, холод, спеку й ризик повторних атак, енергетики продовжують виконувати свою роботу. Вони виїжджають на пошкоджені об’єкти, відновлюють лінії електропередач, ремонтують обладнання і повертають світло туди, де його забрала війна. Навіть сьогодні, коли Нікополь щодня перебуває під загрозою обстрілів, енергетики не залишають місто і район. За кожним відновленим кілометром мережі стоять тисячі людей, для яких світло — це не просто комфорт, а зв’язок, вода, тепло і можливість жити далі.
За чотири роки повномасштабного вторгнення в Нікополі загинули 152 людини, більше тисячі ста містян отримали поранення чи були травмовані. Для більшості це статистика. Для медиків — обличчя, адреси, виклики і боротьба за кожне життя. Вони першими приїжджають туди, де щойно був приліт. Працюють під звуки сирен та загрозою повторних ударів. Та попри все продовжують робити те, що вміють найкраще — рятувати людей.
Окремий фронт у цій війні — це небо над Нікополем і все, що відбувається в ньому щосекунди. Тут працюють оператори радіоелектронної розвідки та боротьби — ті, хто першим бачить і «чує» повітряну загрозу ще до того, як вона стає видимою для міста.
Їхня робота — це екрани моніторів, сигнали, частоти і постійний аналіз того, що відбувається вздовж лінії фронту на протилежному березі. Підрозділи 310 окремого полку РЕБ 30-го корпусу морської піхоти відстежують активність противника, фіксують рух ворожих безпілотників, ускладнюють їхню роботу та зривають спроби розвідки й ударів по Нікополю.
Їхня робота майже непомітна. Але саме від неї часто залежить, чи долетить черговий ворожий безпілотник до житлового кварталу, автомобіля або цивільного об’єкта. Втім, оборона Нікополя не обмежується лише захистом неба над самим містом. Частина цієї роботи відбувається значно далі — на тимчасово окупованій території Запорізької області, звідки ворог веде вогонь по місту.
Екіпажі операторів 426 полку безпілотних систем щодня працюють по цілях противника, завдаючи точкових уражень по його силах і засобах. Знищення складів боєприпасів, пунктів зосередження особового складу, місць зберігання техніки та ворожих безпілотників. Кожна атака на Нікополь має свою відповідь за лінією фронту.
Чотири роки під обстрілами. Чотири роки нової, моторошної, але водночас вже звичної реальності в місті, де кожен район має глибокі рани, де люди, не зважаючи ні на що обирають життя та майбутнє.
Щира вдячність всім екстреним та комунальним службам, Збройним силам України та іншим формуванням сил оборони за вашу щоденну роботу. Світла пам’ять тим, кого ця війна забрала назавжди. Віримо в ЗСУ та перемогу України, перемогу світла над темрявою. Слава Україні! Її героям слава!