28 вересня Нікополю виповнюється 387 років. Місто, яке пам’ятає п’ять Запорозьких Січей, Великий Луг та промисловий розквіт. Місто, де заводи десятиліттями визначали життя тисяч людей.
Сьогодні Нікополь — прифронтове місто, за лічені кілометри від окупантів. Дрони над головою, постійні обстріли та щоденна загроза стали частиною життя його мешканців.
То ж як живуть нікопольці сьогодні? З якими викликами зустрічаються щодня? Бо місто — це передусім люди. Їхні історії, звички, спогади і сила.
Постійна небезпека позначається не лише на побуті, а й на психологічному стані людей. Даніелі 34 роки. Вона співає у народному ансамблі та церковному хорі, грає на гітарі. Каже, через постійні обстріли та небезпеку у неї виникли проблеми зі здоров’ям.
Жінка має другу групу інвалідності, по можливості доглядає за бабусею та дідусем, які залишаються у місті. Виїжджати не планує. Каже, через тривожні розлади їй важко на це наважитися. Тож саме творчість дає сили триматися, а сеанси з психологом рятують її нервову систему.
Нікопольщина живе під постійною загрозою вже п’ятий рік поспіль. Дороги накривають антидроновими сітками, на зупинках встановлено захисні конструкції, а повідомлення про дрони стали звичною частиною дня. І нікопольці добре знають, чому їхнє місто живе в таких умовах.
На спорожнілих вулицях людей дедалі менше. Більшість виходить лише у справах — до магазину, аптеки чи лікарні. Серед них — і ті, хто пам’ятає Нікополь зовсім іншим.
Сьогодні Нікополь знову змінюється. День міста цього року, як і попередні, минає без феєрверків та масових заходів. Але місто живе. Люди ходять на роботу, виховують дітей, допомагають рідним, співають, згадують минуле і просто продовжують бути тут. Та не жаліються. Бо знають, що треба…