Бомбардування, важкі кровопролитні бої, голод, оточення. Вони трималися там, де ламався бетон. Рівно рік тому, 17 травня, завершилась одна з найзапекліших оборонних операцій цієї війни.
Оборона “Азовсталі” тривала з березня по травень. Два місяці пекла, жаху і неймовірної стійкості українців. 86 днів воїни тримали позиції й захищали Маріуполь від окупантів.
З 2 березня Маріуполь вже був в облозі. З 18 березня починаються бої за “Азовсталь” — величезний завод із підземними комунікаціями, які українські оборонці перетворили на фортецю.
Єдиний фізичний зв’язок із заводом лишився повітрям. Від 21 березня до 11 травня 15 гелікоптерів та 45 членів екіпажу взяли участь у майже 30-ти рятувальних місіях в “Азовсталі”. 6 польотів завершилися успішно. Але понад 20 — ні. Із 15 гелікоптерів росіяни збили три. Пілоти загинули.
Попри тотальну перевагу в повітрі, артилерії, у кількості зброї і людей, росіянам довелося вигризати кожен метр “Азовсталі”. Щоденні штурми закінчувалися втратами українських захисників.
З 13 по 16 квітня заблоковані в інших частинах Маріуполя українські підрозділи — із складу 36-ої бригади морської піхоти, інших загонів полку “Азов”, прикордонників, поліції та інших частин — прориваються на “Азовсталь” і підсилюють гарнізон.
Росіяни намагаються будь-якою ціною взяти завод. Але не можуть. На “Азовсталь” скидають десятки тон бомб та заборонених снарядів і ракет. Весь цей час у бомбосховищах заводу ховаються жителі навколишніх будинків.
Станом на 16 травня на “Азовсталі” перебувало 600 поранених військових, 40 бійців у дуже важкому стані. В умовах тотальної блокади і загрози масової загибелі поранених наші захисники отримують наказ — скласти зброю і врятувати життя.
17 травня 2022 року 2 500 оборонців покинули завод, виконуючи наказ. Всі вони потрапили у полон до росіян.
За цей рік, завдяки роботі координаційного штабу, вдалося повернути майже 500 полонених додому. Проте ще близько 2 000 незламних українських воїнів з “Азовсталі” досі перебувають у російських тюрмах.
Серед полонених є і наш колега Артем Дубіна, який з перших днів повномасштабного вторгнення пішов до свого рідного полку “Азов”, щоб захищати Україну від рашистської навали.
Щиро віримо, що всі наші воїни повернуться додому живими і чекаємо на них кожен день.