Цей населений пункт – єдиний у Мирівській громаді, який потерпає від ворожих обстрілів російський військ. Трохи більше 10 кілометрів відділяють мирне село від окупованих територій Запорізької області. З 13 липня й до сьогодні сюди прилетіло майже тисяча снарядів. Гатять із РСЗВ та важкої артилерії.

Один із таких будинків належить пану Анатолію. Він із дружиною пережили два обстріли. Останній з яких був минулого тижня. Як результат – в хаті вибиті всі вікна, пошкоджена покрівля, паркан. Від уламків загинув домашній улюбленець.

За сім місяців життя під обстрілами місцеві навіть навчилися розрізняти, що летить на їхні будинки.

Про те, що свій поважний вік буде зустрічати під звуки вибухів, навіть не могла подумати Людмила Костянтинівна. 85-річна жінка свого часу пережила блокаду Ленінграду, однак те, що відбувається в Україні сьогодні не інакше, як геноцидом, назвати не може.

Окрім руйнацій, русский мир приніс до Вищетарасівки ще одне лихо – відсутність звичних для нормальних людей комунікацій. Через зруйновану Каховську ГЕС в селі майже місяць немає води. Часто відсутня електрика, оскільки вороже залізяччя нищить енергетичну інфраструктуру. Немає тут й зв’язку: аби додзвонитися до екстрених служб, треба виїхати за 30 кілометрів від села.

Однак не дивлячись на складнощі прифронтового життя, люди продовжують вірити в найкраще, допомагають та підтримують один одного. Пані Світлана , наприклад, опікується дев’ятьма старенькими – щодня носить їм воду, продукти та ліки.

В селі облаштований пункт незламності, регулярно видається гуманітарна допомога, працюють магазини та амбулаторія. Допомагають людям фермери та підприємці. У Вищетарасівці впевнені, що після нашої перемоги село заживе новим життям.