Початок
Починаючи з 25 лютого всі новини сусіднього з Нікополем Енергодара вже були про війну. Про затемнення, бомбосховища, сирени, мобілізацію, ворожі мітки, мародерів. А 28 лютого колона ворожого війська вперше підійшла до блок-посту на в’їзді в місто. Окупантів зустріли беззбройні містяни з прапорами України та розвернули їх, вказавши відомий маршрут подорожі.
Наступного дня сотню одиниць важкої техніки знов зустріла кілометрова колона енергодарців. 2 і 3 березня представникам міської влади Енергодара вдавалося домовлятися з представниками військ РФ і вони знов від’їзджали від міста.
4 березня о 16:22 росіяни обстріляли блокпост та мирну демонстрацію й увійшли в Енергодар. А через півгодини – по гарнізону, що захищав ЗАЕС, та по місту «запрацювала» артилерія. Зі слів містян, у складі БТГ цього разу були кавказці.
Ядерний терориzм
Пізно ввечері 4 березня ворожа техніка ввійшла на територію найбільшої в Європі атомної станції. Окупанти гатили з танків і БТРів по адмінбудівлям та енергоблоку ЗАЕС. Зайнялася пожежа. Військові РФ тривалий час не пропускали пожежників ліквідувати вогонь. В ході бою захисники станції знищили ворожий танк разом з екіпажем, але трьох нацгвардійців було вбито, ще двох поранено. Обстрілами було пошкоджено також теплотрасу і місто лишилося без опалення. Станція перейшла під контроль окупантів, згодом на неї зайшли представники «Росатому» і заявили, що відтепер ЗАЕС перейшла під контроль РФ.
Як розповів у інтерв’ю Юлії Латиніної голова Енергоатому Петро Котін, під час нічного обстрілу значна частина снарядів не здетонувала і позастрягала в стінах енергоблоків та на решті території ЗАЕС. Саме їх орки згодом взривали прямо на майданчику біля головної будівлі станції.
Котін вважає обстріл реакторного блоку ЗАЕС та околиць актом ядерного тероризму з боку РФ. На його думку, тієї ночі людство було за крок від катастрофи, страшнішої за Чорнобиль чи Фукусіму: у разі пошкодження, наприклад, системи охолодження реактора, басейну, де зберігається відпрацьоване пальне, або розгерметизації ССВЯП фрагменти радіоактивного палива могли розповсюдитися навіть на Ростовську область РФ і далі.
Наступного ранку мер Дмитро Орлов у своєму зверненні до мешканців (дуже схоже, що знятому під дулом автомата) скаже, що вогонь по мирним мешканцям на блокпосту вівся холостими, місто не обстрілювалось та жоден беззбройний громадянин не постраждав.
Життя в окупації
З 9 березня почались спроби організувати гумкоридори для мешканців міста та прилеглих сіл, а також у зворотному напрямку, підвіз в місто гуманітарної допомоги від Червоного хреста. В перший день евакуаційний транспорт окупанти з міста випустили, але гуманітарну допомогу розвернули. Другого дня навпаки не вдалося узгодити евакуацію місцевих до Запоріжжя, але нарешті військові пропустили фури з продуктами. Гумдопомога була розподілена між Енергодаром та громадами Василівського району. Потім “зелені коридори” узгоджувались та зривались багато разів. Однак більшість охочих все ж покинула місто.
Весь цей час мер Дмитро Орлов з командою в умовах повної блокади займається організацією життя міста і містян. Від розподілення дитячого харчування і безплатних обідів до оформлення документів і організації роботи комунальних підприємств. Не забувають лежачих хворих, потреби містян в особливих ліках, переоформлення документів, організації патрулювання міста тощо. Більшість депутатів міської ради, навіть частина ОПЗЖшників, склали свої повноваження, не бажаючи брати участь у створенні фейкових “народних рад”, але продовжили брати участь в життєдіяльності міста.
Зрадники, колаборанти, козаки та Чичеріна
На противагу законній українській владі окупанти намагаються створити свої органи самоврядування. Так, судячи з заяв руського ТГ-каналу «Енергодар сьогодні», в місті працюють «Совет самоорганизации», «народна рада», «военная администрация», «міліція» і «совет самообразования». Також з’явились «ряжені» — ще 25 березня в місті пройшов «съезд Международного союза Запорожских казаков им. Атамана Близнюка» — ці виконують роль поліцаїв.
Співпрацюють с загарбниками також міський депутат Андрій Шевчика (головує у Советі самоорганізації), підполковник Селіванов (начальник міліції) та незначна кількість містян. Більшість енергодарців не підкорюється окупантам. У Фейсбуці навіть з’являються відео, на яких місцеві фіксують обличчя усіх, хто вистроюється в черги за гумдопомогою із РФ.
Недолугі пропагандисти намагаються зробити хоча б якусь позитивну картинку: їх військові фотографуються з дітьми та підлітками, деякі енергодарці записують відео про те, як гарно жити після “освобожденія”, але виглядає все це убого. Яскравий медійний провал загарбників стався, коли російська співачка ротом Чичеріна, вилізла на дах енергодарського виконкому й, наспівуючі свій хіт про “… вєтром голову надуло…” зняла наш прапор, згодом вивісивши російський. Виглядає це як самодіяльність пацієнтів психдиспансеру. Та і прапор окупантів, кажуть, провисів недовго — згорів.
Енергодарці регулярно виходять на мітинги під прицілами кулеметів загарбників. 7 березня багатотисячний натовп з прапорами України прощався з загиблими героями, захисниками ЗАЕС Євгеном Уколовим та Михайлом Фроліковим. 9-го люди вийшли на мітинг на честь Дня народження Тараса Шевченка. 20 березня щонайменше 1500 енергодарців знов зібрались на площі біля виконкому, вимагаючи від руських повернути викраденого заступника мера Івана Самойлюка.
Того дня окупанти вирішили діяти жорстко і наприкінці демонстрації “запакували” декількох містян в свою машину, але енергодарці оточили мєнтовський УАЗік загарбників, ледь не перевернули його і змусили відпустити своїх, попри попереджувальні автоматні черги. А 2 квітня руські відкрили вогонь та кидали сльозогінні гранати вже по містянах. Декілька людей потрапили до лікарень.
Зараз в місті проводяться чистки: росіяни шукають нацистів, людей викрадають та катують. Чеченці б’ють містян за непокору, з’являються повідомлення про зґвалтування. Руські намагаються організувати мирне життя під окупацією: місцевих бізнесменів просили відновити роботу, а зараз в ультимативній формі вимагають від чиновників вийти на робочі місця. Розповсюджують листівки, в яких за співпрацю обіцяють списати борги тощо.
Енергодар це Україна
Ми захопленні сміливістю переважної більшості енергодарців. Місяць репресій, терору окупаційних військ в місті, ґвалтувань, катувань активістів на захопленій базі не зломили дух цих людей. Попри стрільбу по беззбройним містянам на мирних демонстраціях, люди виходять на мітинги з прапорами України. У відповідь на загрози фізичної розправи жінки Енергодару відкрито шлють окупантів «додому». У спеціально присланих на ЗАЕС російських пропагандистів не виходить відзняти телевізійний сюжет про «освобождьонную» АЕС — працівники, яких тримають на прицілі бойовики відмовляються не те що розмовляти, навіть позувати для відео попри реальну загрозу життю. В місті гуманітарна катастрофа, але містяни зносять продукти, одяг та ліки в пункти приймання гуманітарної допомоги та проклинають тих, хто бере тушонку та гречку з рук військових РФ. Рибаки безплатно віддають нужденним вилов, а 8 березня жінкам роздали 35 000 квітів, вирощених місцевими підприємцями.
Тримайтесь, рідні, вистоїмо! Ви — приклад для всіх українців, ми пишаємось містом енергетиків!