Нікопольці відзначили день народження Василя Стуса

06.01.2019 в 18:47

«…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом»
   

6 січня 2019 року виповнюється 81 рік з дня народження Василя Стуса, одного з найтрагічніших та найглибших українських поетів ХХ ст. Цю подію відзначили у філії №4 дитячої бібліотеки, що знаходиться на другому поверсі краєзнавчого музею. На заході були присутні працівники бібліотеки, співробітники музею, журналісти ГО "Прихист", члени студентської Свободи та учні міста.

 

Ім’я В. Стуса для більшості українців є символом боротьби за національну ідентичність, українську культуру і мову в 70-і та 80-і рр. ХХ століття. За свої 47 років він написав величезну кількість творів у віршах і прозі, перекладав українською мовою твори класиків світової літератури. Чітка проукраїнська позиція в умовах тоталітарного режиму стала причиною не тільки виключення його з аспірантури, а й двох тюремних строків для поета, один з яких йому так і не судилося пережити. 13 років він провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи. Знущалися фізично й намагалися зламати морально.

 

Народився майбутній поет напередодні Різдва, 6 січня 1938 року. Василь був четвертою дитиною в одній із селянських родин села Рахнівка. Дитинство і юність пройшли на Донбасі – його родина переїхала туди аби уникнути примусової колективізації. Після закінчення школи зі срібною медаллю Стус вступив до українського відділення Сталінського педагогічного інституту, зараз відомого як Донецький університет. Із 1961-го року викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки. Стусу пропонували вступити до партії, що допомогло б йому зробити кар'єру, наприклад, стати директором школи. Але він відмовився і 1963-го року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві. Тоді він познайомився із шістдесятниками. У вересні 1965 року після перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» відбувся відомий виступ у кінотеатрі «Україна» з приводу арештів серед української інтелігенції. На показ прийшла столична інтелігенція, серед якої був і Василь Стус. Іван Дзюба потім так згадував той день: "Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Спочатку кілька людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…". Наслідком такого вчинку стало виключення з аспірантури, а прізвище з’явилося в особливому списку КДБ. Найгірше те, що йому було важко влаштуватись на роботу, навіть кочегаром. У січні 1972 року, за свою правозахисну діяльність та проукраїнську позицію, поет отримав п’ять років таборів і три роки поселення в Магаданській області, де він працював на золотих копальних. Через вісім місяців після звільнення, у травні 1980 року, відбувся другий арешт, – дали вже 10 років таборів особливого режиму і п’ять поселення, як для небезпечного рецидивіста. Адвокатом на судовому процесі Василя Стуса був відомий нині політик Віктор Медведчук. Можна уявити суто символічну роль адвоката у ті часи. Євген Сверстюк так згадував ті події: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь відмовився від цього адвоката". Але цієї відмови суд не прийняв.

 

10 січня 1983-го року Василь Стус отримав рік покарання у камері-одиночці зі зниженням норми харчування за те, що в "Самвидаві" вийшли його нотатки "З таборового зошита". Наприкінці серпня 1985-го року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері, обперся рукою об нари. Помер він в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Дружині навіть заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув'язнення, у 1989-му році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину і перепоховати його на Байковому кладовищі. Вже посмертно з Василя Семеновича були зняті всі обвинувачення, а в 2005 році він отримав звання Герой України.

 

Для нас, нікопольців, подвиг Василя Стуса є прикладом незламного духа, стійкості моральних принципів, навіть не дивлячись на тиск тоталітарної радянської системи.

03 04 05 06 01 02

Поделиться

Рекомендуем к просмотру:

Гопник style по-никопольски

Зустріч громадськіх активістів з керівництвом району

Розлючені мешканці с. Чкалово перекрили дорогу

Комментарии:

Добавить комментарий